"Зелені Карпати", 2004, № 1-2 (19-20)

ЗМІСТ

 ГАМОР Ф. Реалізація Карпатським біосферним заповідником трьох його функцій: збереження біорізноманіття, сталого розвитку та логістичної  ­–  С. 2

Одним з найважливіших завдань біосферних резерватів є досягнення рівноваги між часто конфліктуючими цілями збереження біорізноманіття та господарськими інтересами місцевого населення. Досвід роботи Карпатського біосферного заповідника, нагородженого Європейським дипломом (1997, 2002 рр.), ілюструє як досягнення, так і “вузькі місця” реалізації в умовах України статутних рамок для біосферних резерватів ЮНЕСКО. КБЗ – один з найбільших природно-заповідних об’єктів України, охороняє унікальні природні і антропогенні ландшафти: від закарпатських рівнин – до високогір’я  Українських Карпат. Тут  забезпечується збереження найбільших у Європі  ділянок букових і ялиново-букових пралісів. В межах біосферного заповідника знаходяться життєздатні популяції 2717 видів живих організмів. З них 112 видів рослин і 72 види тварин занесені до Червоної книги України, а 28 видів входять до Європейських Червоних списків... Зменшенню антропогенного тиску на біологічне різноманіття на території заповідника сприяє реалізована адміністрацією цілеспрямована система заходів. Серед найважливіших: пониження фактору постійного турбування звірів та порушення рослинного й ґрунтового покриву (під час проведення лісогосподарських робіт та випасання  худоби у лісах та на високогірних луках). Цьому підпорядкована
система охорони, вивчення та моніторингу довкілля, функціональне зонування території заповідника. За роки запровадження заповідного режиму спостерігається помітна стабілізація екологічного балансу у зоні розташування КБЗ... Адміністрація заповідника  докладає багато зусиль з метою гармонізації економічних, природоохоронних, соціальних і культурних проблем реґіону. Створюються широкі можливості місцевому
населенню використовувати природні ресурси згідно діючих традицій. Цьому сприяє участь адміністрації заповідника в роботі органів місцевого самоврядування, реалізація багатьох демонстраційних проектів зі сталого розвитку. Зокрема протягом останніх років впроваджено проект “Створення передумов для екологічно-зорієнтованого сталого розвитку гірських населених пунктів Рахівського району Закарпатської
області” спільно з Рахівською районною радою та районною державною адміністрацією. За ініціативою КБЗ прийняті Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо державної підтримки реалізації  Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.” та спеціальні рішення Верховної  Ради України з питань розробки Державної комплексної програми сталого  розвитку гірських регіонів України та спорудження еколого-освітнього центру  “Центр Європи”... Здійснюється науково-методична, еколого-просвітницька  робота по пропаганді ідеї сталого розвитку, її нормативно-правової, навчально-виховної розробки. З цією метою проводяться міжнародні науково-практичні конференції, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал “Зелені Карпати”, створено еколого-освітній центр на базі Музею екології гір та природокористування в Українських Карпатах, працюють гуртки для школярів та щорічний екологічний табір “Ойкос”, організовуються різноманітні конкурси та ін. Велика увага приділяється розвитку екотуризму... Однак існує багато проблем. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності КБЗ не відповідає потребам. Отримується лише половина коштів, передбачених проектом організації території та охорони його природних комплексів. Чиниться опір з боку органів лісового господарства щодо виконання законів України та рекомендацій МАБ ЮНЕСКО і Ради Європи стосовно розширення території КБЗ та інших об’єктів природно-заповідного фонду України. Карпатський біосферний заповідник потребує нагальної допомоги як
Мінприроди України, так і міжнародних фінансових організацій для здійснення проектів власного розширення, створення українсько-румунського біосферного резервату у Марамороських горах, зміцнення матеріально-технічної бази та створення інфраструктури для розвитку екотуризму, еколого-освітньої роботи, стимулювання екологічно безпечних видів діяльності людини. Першочергове завдання – завершення будівництва еколого-освітніх центрів на базі Музею екології гір у Рахові, у географічному
центрі Європи (село Ділове), Долині нарцисів (поблизу міста Хуст), спорудження високогірної біосферної станції у Чорногорі, реконструкція будівель контор Чорногірського та Угольського лісництв під екологічні готелі та ін. Необхідна сума одноразової допомоги – 2-2,5 млн. гривень...

Екосвіт у подіях  – С. 7

Україна ратифікувала Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Підготовлено проект Постанови Верховної Ради України  ”Про затвердження Стратегії сталого розвитку України”. На засіданні Всеукраїнської екологічної конференції підбито підсумки за рік виконання заходів у рамках Карпатської конвенції та узгоджено перспективні напрямки  подальшого її розвитку. Україною підписано Європейську ландшафтну конвенцію. Розробляється проект національної Стратегії збереження водно-болотних угідь України та проект Концепції державної програми збереження біорізноманіття України.

Висока оцінка експертів ЮНЕСКО – С. 9

У дні святкування 50-річчя входження України до ЮНЕСКО у Рахові відбулася міжнародна наукова конференція “Оптимізація меж  та поліпшення функціонування Карпатського біосферного заповідника”. Її організаторами стали Національний комітет України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, Національна комісія України у справах ЮНЕСКО, МЗС України, Міністерство навколишнього природного середовища України, Державна служба заповідної справи та Карпатський біосферний заповідник, який у 1993 р. увійшов до цієї визначної міжнародної організації.

ВОЛОЩУК І. Праліси – найцінніший скарб Європи – С. 10

У жовтні 2003 р. у Закарпатті (м. Мукачево) відбулася міжнародна наукова конференція “Природні ліси в помірній зоні Європи: цінності та використання”. Ініціаторами її проведення були Швейцарський федеральний інститут лісових,  снігових та ландшафтних досліджень (WSL) та Карпатський біосферний заповідник. Форум вчених-лісівників Європи, що проходив під патронатом  Ради Європи, Світового фонду природи (WWF), Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) та Міжнародної спілки лісівничих досліджень  (IUFRO), – своєрідний підсумок багаторічної співпраці українських та швейцарських науковців у рамках проекту партнерських установ, що підтримуються швейцарською науковою фундацією. Учасниками конференції розроблено ряд рекомендацій, які послужать базою для прийняття важливих управлінських рішень у галузі лісокористування, узагальнено картину нинішнього стану природних лісів у помірній зоні Європи, прийнято так звані мукачівські Заяву і Звернення, в яких закцентовані проблеми, що зумовлюють екологічну дестабілізацію життєвого середовища та ін.

СУХАРЮК Д. – С. 12

У вересні-жовтні 2004 р. у Рахові, на базі Карпатського біосферного заповідника, відбулася IV міжнародна конференція молодих вчених “Ліси Євразії – Східні Карпати”, присвячена відомому українському вченому, академіку Петру Погребняку. У ній взяли участь науковці Росії, Польщі, Угорщини, Фінляндії, Білорусії та України. Організатори – Міністерство освіти і науки, Міністерство природних ресурсів Російської Федерації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет лісового господарства України, Російська академія наук, Московський державний університет лісу, Карпатський біосферний заповідник та ін. На конференції визначено шляхи сприяння молодим вченим у дослідженнях лісів, виробленні програми на міжнародному рівні щодо вивчення і збереження лісових екосиситем у різних природно-географічних зонах.

НІКОЛАЙЧУК В. Грабіж в одежах демократії – С. 15

Інтерв’ю журналіста Василя Черепані з доктором біологічних наук, професором, академіком Вищої школи України, деканом біологічного факультету Ужгородського національного університету Віталієм Ніколайчуком. Аналізується екологічний стан Закарпатської області України, якість природоохоронної роботи в цьому регіоні. Виокремлюються найбільш гострі проблеми: зростання розорювання території, вирубування лісів, мережі осушувальних систем, випасання худоби, прокладання  доріг, невмотивоване будівництво промислових об’єктів та розширення населених пунктів, забруднення водойм, ґрунтів та повітря, вилучення земель під копалини, застосування пестицидів у сільсько-аграрному секторі, інтенсивне полювання та ін. Особлива увага акцентується на антропогенних причинах катастрофічних паводків на Закарпатті: зменшення наполовину лісистості Карпат унаслідок бездумної господарської діяльності людини (перевищення розрахункової лісосіки, застосування суцільних рубок, трелювання деревини з високогір’я за допомоги гусеничних тракторів), забір гравію із гірських річок, забудова заплав тощо. Порушується також проблема підготовки фахівців за спеціальністю “біолог-еколог” на біологічному факультеті УжНУ, наголошується на необхідності створення на його базі Інституту екології басейну Тиси з метою координації та моніторингу стихійних природних явищ.

ЧОРНОГІРСЬКИЙ В. Гордієві вузлики вівчарства – С. 22

Журналістське дослідження нинішнього стану цієї галузі у Закарпатській області. На фоні здобутків 20-30 років ХХ ст. (запровадження так званих пастівницьких спілок, їх експозитур (управлінь), спецгосподарств, що займалися поліпшенням породи тварин; державних та приватних молочарень тощо) автор  розмірковує над причинами занепаду в останнє десятиліття, найосновнішою з яких вважає відсутність економічних стимулів. Розмірковуючи над реалізацією в названому регіоні нещодавної Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо розвитку та державної підтримки вівчарства на 2003-2010 роки”, на прикладі Тячівського району зафіксовує і перші набутки: ріст поголі’я овець (32 тис.), утворення полонинного управління, яке опікується розвитком вівчарства в районі.

СТОЙКО С., КРУК Д. Роль природно-заповідного фонду Карпат у збереженні етнокультурної спадщини гуцулів, бойків і лемків – С. 27

На думку авторів, ландшафтно-географічна детермінованість наклала специфічний відбиток не лише на спосіб життя, ментальність, форми природокористування і природозбереження етнічних груп, що населяють Карпати, але і на етнокультурну сферу (побут, народну творчість, фольклор, звичаї, традиції) загалом. Досліджуючи вплив природного середовища на етногенезу, С. Стойко та Д. Крук підкреслюють: національні природні та регіональні ландшафтні парки цінні не лише в біогеографічному, ландшафтно-екологічному, але і в етногенетичному плані. Багатофункціональне призначення ПЗФ в цьому контексті полягає у підтриманні згармонізованого співіснування суспільства з природним довкіллям, яке виробилося протягом віків.

ОБЛАДАНЮК М. Свято гуцульської бринзи (м. Рахів). Фото вернісаж – С. 30

ЧИГА Ю., ВОЛОЩУК І. Чар полонинської ватри – С. 32

Розповідь про фестиваль “Гуцульська бринза” (м. Рахів, Закарпаття) та свято “Вихід на полонини” (смт. Путила, Чернівецька область), які зберігають та примножують правічні традиції гуцулів-вівчарів.

САНДУЛЯК Л. Міста без птахів і дітей – С. 33

Досліджуючи причини виникнення так званої “чернівецької хімічної хвороби” – страшного лиха, яке спіткало дітей м. Чернівці у серпні 1988 р., проявившись у формі алопеції (облисіння), – автор акцентує: екологічні хвороби (а саме такою є вище названа) – спричинені антропогенним (техногенним) забрудненням природного довкілля фізичними, хімічними, біологічними або інформаційними чинниками (факторами). Він також формулює визначення екологічно залежних захворювань – це хвороби з усталено відомими  етіологією і патогенезом, але забруднене довкілля сприяє їх розвитку як безпосередньо, так і  опосередковано через генетичні зміни в системі імунного контролю.

МЕНЧУЛ І. Рецепти оздоровлення землі – С. 36

Гори й долини Закарпаття, у – тому числі третина сільгоспугідь, нині належать до ерозійно небезпечних. Дошукуючись шляхів поліпшення їх якісного стану, автор аналізує “Регіональну програму земельної реформи в Закарпатській області на 2001-2005 роки”. Упродовж останніх двох років на території Закарпаття поліпшено сільськогосподарські угіддя площею 3,6 тис. га на загальну суму  3,7 млн. грн. Побудовано протиерозійних споруд протяжністю 5,5 км й вартістю понад 980 тис. грн. На усунення наслідків паводків держава виділила 10 млн. грн. субвенцій, на рік 2004-ий передбачено 15 млн. грн. – при потребі 70 млн. грн.

ЧОРНОБАЙ Ю. Внесок професора Ф.Д. Гамора у вивчення проблем захисту екосистем Карпатського регіону від стихійних природних явищ – С. 39

У 2004 р. Вчена рада Інституту агроекології та біотехнології Української академії аграрних наук та Науково-технічна рада Карпатського біосферного заповідника висунули цикл наукових праць (наукові основи захисту екосистем Карпатського регіону від стихійних природних процесів та явищ) колективу авторів, серед яких – доктор біологічних наук, професор, директор Карпатського біосферного заповідника Федір Гамор, на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки. У статті Ю. Чорнобая узагальнюється доробок Ф. Гамора із проблем захисту гірських екосистем Карпатського регіону від стихійних природних явищ і процесів. Доробок нараховує близько 80 наукових  праць, приурочених реалізації у Карпатах стратегії сталого розвитку, розробки спеціальних економічних та правових механізмів вдосконалення господарської діяльності в горах; аналізу причин виникнення тут катастрофічних явищ та розробці заходів щодо їх попередження;збереженню біорізноманіття та розвитку заповідної справи як важливої компоненти екологічного балансу в Карпатах.

ВЕРБИЦЬКИЙ С., СТАСЮК А., ЩЕПІЛЬ О. Сейсмічній станції “Львів” – 105 років – С. 46

Інструментальне вивчення землетрусів у Карпатському регіоні розпочалося у 1899 році: групою науковців під керівництвом професора В. Ляски організовано сейсмічну станцію при Львівському політехнічному інституті. Сьогодні на базі сейсмічної станції “Львів” функціонує регіональний сейсмологічний центр, основним завданням якого є вдосконалення та розвиток автоматизованої мережі сейсмічних спостережень у Карпатському регіоні.

ФЕСЮК В. Загроза національній безпеці або еколого-географічні наслідки сучасного водокористування міст України – С. 48

Сьогодні більше 240 міських поселень України споживають воду, фізико-хімічне і бактеріальне забруднення якої перевищує допустимі норми. У середньому за рік промислові підприємства скидають 7,4 м. куб. стічних вод, з яких 44% не відповідають санітарним нормам очистки, а комунальні підприємства – ще 3,7 м. куб., з яких не відповідає 40%. Критичний стан із забезпеченням населення питною водою нині оцінюється як такий, що загрожує національній безпеці держави і потребує кардинальної зміни.

ГЕТЬМАН В. Національні природні парки Українських Карпат: туристичні обрії й реалії – С. 51

Аналізуючи відомі у світовій природоохоронній практиці моделі національних парків, автор відстоює думку, що українська модель повинна бути сформована на трьох концептуальних субстанціях: природа – краса і унікальність природного ландшафту, історія – характерність і неповторність історичного середовища, релігія – сакральність, святість місцевих пам’яток архітектури, культових закладів (релігійних храмів).Сьогодні, наголошує він, більшість вітчизняних парків поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями. У статті також подано детальний опис рекреаційного потенціалу  національних природних парків України: Карпатського національного природного парку, Національного природного парку “Гуцульщина”, Національного природного парку “Вижницький”, Ужанського національного природного парку, Національного природного парку “Сколівські Бескиди”, Національного природного парку “Синевир”.

БОБУСЬКИЙ А. Туристичні клуби – альтернатива дорогому відпочинку – С. 62

Про стан та перспективи розвитку спортивного туризму на Закарпатті розмірковує автор – майстер спорту з пішохідного туризму, інструктор з гірськолижного туризму, голова правління Мукачівського спортивно-оздоровчого клубу туристів “Орієнтир” (Закарпаття). Констатуючи занепад добре налагодженої за часів СРСР системи організації туристичного руху, він закликає до її відродження на нових засадах. Для цього потрібні, окрім мінімальних фінансових затрат, наголошує автор, вміння представників влади і громадськості тверезо оцінити ситуацію, що склалася у” відпочинковій”, скерованій на надприбутки, галузі.

ТАРАСЮК В. З Тисою на “ти” – С. 63

Автор, член Асоціації спортивних журналістів України, розповідає про свою участь у рафт-поході (сплаві) Тисою на човнах за ініціативи творця інформаційно-реєстраційної системи “Диспетчер курортів Закарпаття” (ДКЗ) Степана Жука (м. Мукачево). Мета сплаву: зацікавити людей нестандартними й активними видами відпочинку, прищеплювати в такий спосіб любов до рідного краю, повагу до навколишнього середовища.

ДЕЛЕГАН І. Зоологічний парк у Підгірцях – С. 67

У 1883 р. у селі Підгірці поблизу міста Стрий, що на Львівщині, створено перший на теренах сучасної України і тодішньої Польщі зоологічний парк. Його фундатор Станіслав Петруський був випускником Львівського університету. Застосовуючи оригінальні, невідомі нікому методи, успішно розводив диких тварин. Науковий доробок С. Петруського – понад 50 публікацій, в тому числі п’ять книжок, виданих у Львові: ”Історія натуральна звірят–ссавців Галичини” (1852), чотиритомна “Історія натуральна і розведення декоративних та ужиткових птахів” (1860-1866). Був членом Природознавчої Академії у Вроцлаві, Краківського наукового товариства та природознавчих товариств у багатьох містах Європи.

СОЛОДКИЙ В., ВАСИЛЕНЮК В. Буковинські зубри – С. 67

За даними міжнародного переліку, на Землі нараховується 1770 вільних зубрів, Україна має 656, Білорусь – 370, Росія – 409. У Буковинських Карпатах мешкає третина зубрів України. Їх реакліматизація на Буковині бере початок з 1970 р., коли в угіддя Державного мисливського господарства “Буковинське” було завезено 19 зубрів з Приокського, Тераського, Окського заповідника (Росія). Пік чисельності  поголів’я зубра на Буковині – 1993-1995 роки (200 голів). Сьогодні зубри набули тут  всіх притаманних їх диким предкам звичок. Автори публікації пропонують впровадити в життя заходи щодо охорони та відновлення субпопуляцій зубра на території  Чернівецької області: докорінно поліпшити фінансування на утримання єгерської служби і відповідно охорони тих мисливських угідь, де мешкають зубри; у лісових угіддях, де мешкають зубри, заборонити випас домашньої худоби; проводити постійний відстріл бродячих собак як фактору неспокою зубрів; розширити мережу спеціальних біотехнічних споруд для зубрів, в зимовий період
проводити їх відгодівлю; у лісових угіддях, де мешкають зубри, заборонити полювання на парнокопитних та хутрових звірів.

ВОЛОШИН П. У долонях засипаних приток (характеристика культурного шару історичної забудови Львова) – С. 69

Культурний шар історичної забудови Львова – унікальне природно-антропогенне утворення зі складною внутрішньою будовою, строкатим літологічним,  петрографічним і хімічним складом та фізико-механічними властивостями, які відображають особливості містобудівного освоєння та використання території. Чутливість ґрунтів культурного шару до природних і, особливо, антропогенних змін умов їхнього існування є потужним джерелом формування дефіциту несучої здатності. Таять потенційну небезпеку збудованим на них спорудам і потребують надійного захисту і охорони.

СЕНЬКО І. З глибин первовіку (топонімічні перекази) – С. 72

Назви рік, гір, населених пунктів – не тільки географічні орієнтири. Перекази про походження таких назв – це й історія, і зразки художнього мислення народу, а також багатовіковий літопис єднання людини і природи. Публікація знайомить читачів з фольклорними записами про походження назв населених пунктів Верхнє Синьовидне, Човгани, Святослав, Доробратово, Тустановичі, Карапчів, Уніж, Чернелиця, Східниця, Циганівці, Стрипа, Ярок, розташованих в Українських Карпатах.

ОЛЕЯР Я. Джерела старого краю (короткий огляд звичаїв та обрядів русинів) – С. 77

Переселяючись з Пряшівщини (Підкарпаття) до нового краю – югославської Бачки – предки нинішніх мешканців Руського Керестура принесли з собою вікову культуру русинсько-українського народу. Про звичаї, що сформувалися в царині суспільних, родинно-побутових стосунків вихідців з історичної Лемківщини, і йдеться у статті, автором якої є представник тамтешньої русинської спільноти.

БОБИНЕЦЬ С. “Карпатська корона” долає кордони – С. 80

Творча асоціація “Corona Carpatica“ (Україна-Румунія) талановитим майстрам пера, організаторам літературного процесу за визначний внесок в українську та румунську літератури, відданість проблематиці Карпатського регіону щорічно присуджує Міжнародну літературну премію “Карпатська корона”. Лауреатами названої премії за 2004 р. стали українські письменники Василь Герасим’юк (м. Київ), Мирослав Лазарук (м. Чернівці), Мирослав Дочинець (м. Мукачево); румунські – Іоан Ністор (м. Сату-Маре), Іоан Флора (м. Бухарест) та Джеорже Мокуца (м. Яси). Лауреатом премії “Карпатська корона” в галузі образотворчого мистецтва названо члена Національної спілки художників України Василя Гангура (м. Ужгород).  Вручення лауреатам атрибутів “Карпатської корони” відбулося 1 червня 2004 року в Мукачівському замку “Паланок”.

ГЕРАСИМ’ЮК В. Поет у повітрі – С. 81

Добірка віршів відомого українського поета – лауреата літературних премій “Благовіст”, імені Павла Тичини, імені В. Свідзінського, Національної премії України в галузі літератури імені Т. Шевченка, Міжнародної літературної премії “Карпатська корона” (Україна-Румунія). Творчість Василя Герасим’юка відкриває читачеві загадковий світ Гуцульщини з її яскравою звичаєвістю, глибокою символікою, органічною поєднаністю людини і довкілля.

ОБЛАДАНЮК М. Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах (м. Рахів) Фото вернісаж – С. 84

РЯБИЙ В. Хата сонячної води – С. 87

Добірка віршів лауреата літературних премій “Благовіст”, Міжнародної літературної премії “Карпатська корона”(Україна-Румунія), премії журналу “Зелені Карпати” за 2004 р. Автор – майстер тонких словесних акварелей, у яких оживають персоніфіковані явища природи.

КУХТА В., КОВАЧ В. Вчителька-журавка – С. 88

Поет Василь Кухта і композитор Вікторія Ковач засобами пісні доносять до читача психологічний зріз дитячої душі, котра завдані природі рани сприймає як особисте горе.

СТЕФАНИК В. ... Немає іншого Дніпра! – С. 89

Уривок з майбутньої книги кандидата біологічних наук, доцента Чернівецького національного університету “Шевченкове природознавство”. Автор досліджує процес пізнання рідної природи генієм українського народу Т.Г. Шевченком, вплив довкілля на творчий потенціал видатного поета і художника. Торкається також участі Т.Г. Шевченка в Аральській науковій (описовій) експедиції (1849-49 рр.) та дослідженнях прикаспійської гірської системи (1851 р.).

КУХТА М. Творчі плаї Бориса Сливки – С. 94

Публікація розповідає про відомого педагога, громадського діяча, самодіяльного художника Бориса Сливку (м. Ужгород, Закарпаття). Упродовж багатьох  десятиліть, очолюючи різні навчальні заклади, Б. Сливка, незважаючи на тиск тоталітарної системи, прищеплював своїм вихованцям любов до істинних цінностей рідного народу. Возвеличення краси природи рідного краю – один з пріоритетних напрямків діяльності закарпатського педагога і художника.

ПІДГОРА В. Погляд з пташиного польоту – С. 100

Розповідь про доробок лауреата Міжнародної премії “Карпатська корона” (Україна-Румунія) в галузі образотворчого мистецтва Василя Гангура (м. Ужгород, Україна). Опоетизування природних стихій, нероздільність земного й космічного, невідкритість змісту нашої планети – основні тематичні, філософські пласти творчості талановитого художника. Творчий вернісаж В. Гангура див. на 3-4 стор. обкладинки журналу.