Як зберегти природу та поліпшити життя у Карпатах?

Немає потреби особливо переконувати читача у тому, що Карпати є унікальною перлиною для України. Володіючи потужним ресурсним, особливо туристично-рекреаційним потенціалом, будучи місцем величезного біологічного різноманіття, вони служать домівкою майже для шести мільйонів чоловік, формують їх спосіб життя, визначають соціальну, економічну та культурну структуру великої кількості міст і сіл. Але тривале і не завжди продумане господарювання, на думку багатьох дослідників, призводить до порушення тут екологічної рівноваги. Катастрофічні стихійні явища, які в останні десятиліття значно почастішали, з одного боку підтверджують це, а з іншого змушують шукати шляхи переорієнтації економіки Карпатського регіону в бік розвитку екологічно безпечних видів діяльності, які базувались би в першу чергу на розвитку туристично-рекреаційної індустрії та більш щадячому режимі використання природних ресурсів. Саме для цього, в останні роки розроблена і схвалена ціла система законів та інших нормативно-правових актів. Серед них особливе значення мають Закони України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”, “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону”, “Про Генеральну схему планування території України” та інші.

Поворотним моментом для майбутнього розвитку та збереження Карпат має стати ратифікована Верховною Радою України в 2004 році рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат. Використовуючи досвід Альпійської конвенції, цей важливий документ передбачає поглиблення міжнародної співпраці Карпатських країн, у забезпеченні інтегрованих підходів щодо управління земельними та водними ресурсами, збереженні та сталого використання біологічного та ландшафтного різноманіття, територіального планування, забезпечення сталого розвитку сільського та лісового господарства, туризму та транспортної інфраструктури, промисловості та енергетики. У Карпатській конвенції наголошується необхідність охорони та підтримки культурної спадщини та традиційних знань місцевого населення, збереження архітектурних пам’яток, особливостей землекористування, охорону та стале використання місцевих порід домашніх тварин та диких рослин.

У цьому документі велике значення відводиться системній оцінці та інформуванню про стан довкілля, здійснення моніторингу, підвищення обізнаності та екологічної освіти населення, участі громадськості у прийнятті рішень стосовно охорони природи та сталого розвитку Карпат.

Саме з цих позицій хочеться зауважити, що незважаючи на велику актуальність, у багатьох випадках закони та урядові рішення стосовно карпатської проблематики просто не виконуються, ігноруються рекомендації Верховної Ради та міжнародних організацій з цього приводу. Скажімо невиконаними залишились рішення Верховної Ради України щодо розробки і прийняття до 1 липня 2003 року Державної комплексної програми сталого розвитку гірських регіонів України, вимоги Закону “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” щодо збільшення до 2005 року на 20 відсотків в Карпатах площі природно-заповідного фонду, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи подані у зв’язку з нагородженням Карпатського біосферного заповідника Європейським дипломом щодо прийняття спеціального закону про еколого-економічну зону "“Рахів" тощо.

Але особливо тривожною виглядає картина “освоєння” карпатських лісів. Не зважаючи на прийняття державних екологічних програм, у багатьох випадках у лісах продовжується бездумне господарювання. Показовим негативним прикладом у цьому плані може стати ведення лісового господарства у верхів’ях басейну Тиси, на території Рахівського району. Тут, після прийняття в 2000 році згаданого закону про мораторій, обсяги лісозаготівель навіть зросли, причому майже вся деревина заготовлюється переважно шляхом суцільних рубок. До прикладу, лише торік тут зрубано ліси на площі майже 800 гектарів, що на 278 гектарів більше ніж у 2003 році. Цікавим є і той факт, що в 1970 році суцільних рубок пов’язаних із веденням лісового господарства на цій території взагалі не велось, проте уже в 2004 році суцільних зрубів тут проведено на площі 444,2 гектари. Більше того, за тридцятирічний період, кількість повітряно-трелювальних установок зменшилась тут у десять разів, кількість коней, що працюють у лісі знизилась у вісім разів. А от кількість гусеничних тракторів, що трелюють деревину лише за останні п’ять років “боротьби за природозберігаючі технології” збільшилась на третину. Із 13 млн. саджанців лісових культур вирощених у 1970 році торік вирощено в цьому районі лише 2 млн. штук. В той же час, у звітах, що характеризують виконання Державної програми “Ліси України” за 2004 рік в Закарпатській області, стоять якщо не нулі, та дуже мізерні цифри.

У багатьох випадках викликають велику стурбованість серйозні порушення пов’язані із забудовою та освоєнням рекреаційних територій. По-варварськи іде, наприклад “розбудова” гірськолижного курорту “Драгобрат“. Незважаючи на виступи громадськості в тому числі і на сторінках ЗМІ, тут продовжується розбазарювання землі, без дотримання елементарних екологічних та санітарних норм здійснюється безсистемна забудова. Ця унікальна місцина перетворюється у сильно еродоване засмічене поселення. Крім того безжалісно продовжується суцільне вирубування навколишніх ясінських лісів. Цей туристичний центр на очах втрачає рекреаційну привабливість гірських ландшафтів. Не менш “грандіозні плани” виношують “братки” і щодо “розвитку” Лазищинських схилів Говерли та Петроса тощо. Дивно, що ці люди заради сієминутної легкої наживи не зупиняються ні перед чим. Закономірним є і той факт, що на фоні збагачення окремих ділків, у високогірних районах надзвичайно високими залишається бідність та безробіття. Лише у тому ж Рахівському районі, де-факто із 52 тисяч працездатного населення, майже 40 тисяч є безробітними. Для багатьох горян як це не виглядає парадоксально, через корупцію та масове вивезення деревини за межі регіону, досить проблематичним є навіть забезпечення їх паливними дровами не говорячи вже про задоволення потреб у будівельному лісі.

Великий занепад спостерігається у справі збереженні флори і фауни та охорони природи загалом. До критичного рівня знизилась чисельність мисливських звірів. Кількість особин, до прикладу, карпатського бурого ведмедя за роки незалежності зменшилась у три рази. Через недофінансування ледь животіють заповідники і національні парки. Перестають функціонувати очисні споруди, побутове сміття та нечистоти масово скидуються у ріки, через це скажімо Тиса аж до Дунаю виглядає як справжній сміттєпровід. А ми збираємось до Європи.

Отже, загострення екологічної та соціально-економічної ситуації, а також важкі кроки переходу до ринкової економіки, процеси дикої приватизації, підсилюють загрози для екологічно вразливих Карпатських гір. Тому, якщо ми хочемо створити стійкі економічні та екологічні вигоди для корінного населення, зберегти різноманіття біологічного та культурного спадку, саме зараз необхідно повернутись лицем до їх вирішення, виробити цілісне бачення перспектив сталого розвитку цього регіону.

На наше глибоке переконання для цього необхідно, не зволікаючи вжити кардинальних заходів. Першим серйозним кроком у цьому плані, міг би стати Указ Президента України “Про невідкладні заходи із реалізації стратегії сталого розвитку в Карпатському регіоні”.

У цьому документі слід би визначити перспективні і першочергові кроки для центральних і місцевих органів влади. Думається, що при цьому реалізація конвенції “Про охорону та сталий розвиток Карпат” мала би бути визнана стратегічним, пріоритетним завданням органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування при формуванні екологічних та соціально-економічних програм України.

По-друге, мала би бути терміново розроблена та подана на розгляд Верховної Ради України “Державна комплексна програма сталого розвитку Карпатського регіону”.

По-третє, має бути доручено Кабінету Міністрів забезпечити виконання раніше прийнятих програм протипаводкового захисту, збереження Карпатських лісів, будівництва доріг, розвитку гірської Рахівщини та формування екологічної мережі.

По-четверте, слід передбачити невідкладні заходи, щодо реалізації державних гарантій соціально-економічного розвитку гірських населених пунктів, передбачити для цього спеціальним рядком фінансування із Державного бюджету України. Має бути надана у відповідності до закону України “Про Генеральну схему планування території України державна підтримка розвитку територій Закарпатської області, що мають значний природоохоронний, рекреаційний, оздоровчий та історико-культурний потенціал. В цьому контексті слід подати на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про експериментальну еколого-економічну зону “Рахів”.

По-п’яте, треба передбачити комплекс заходів для розвитку туристично-рекреаційної індустрії та заповідної справи. Тут дуже важливо провести газифікацію курортних та туристично-рекреаційних центрів, зокрема в Рахівському, Міжгірському, Верховинському та інших високогірних районах, забезпечити пріоритетний розвиток Карпатського біосферного заповідника , як полігону для розробки та реалізації демонстраційних проектів зі сталого розвитку, створити на його базі, як це передбачено відповідною Постановою Верховної Ради, еколого-освітній центр “Центр Європи”, започаткувати проведення тут міжнародних фестивалів культури і мистецтв.

По-шосте, окремо варто поставити питання про активізацію транскордонної співпраці із Румунією, яка є найбільшою карпатською країною у Європі. Для цього слід вирішити проблему відкриття міждержавних переходів та розбудови прикордонної інфраструктури на українсько-румунському кордоні, прискорити створення українсько-румунського біосферного резервату у Марамороських горах, відкрити рух транскарпатських пасажирських потягів за маршрутом Київ – Рахів – Бухарест, подати документи щодо включення до переліку світової культурної та природної спадщини українсько-словацько-румунську номінацію “Букові праліси Карпат”.

Необхідно також окремими пунктами передбачити активізацію наукових досліджень та міжнародного співробітництва у галузі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, вирішення проблем охорони та сталого використання природних ресурсів, удосконалення системи захисту від природних і техногенних катастроф.

При цьому треба розуміти, що без розробки та запровадження нової, більш ефективної системи еколого-освітніх та навчально-виховних заходів, які би були спрямовані на формування у свідомості населення, особливо молоді, державних службовців та господарських керівників екологічного мислення, бережливого ставлення до гірських екосистем, необхідності запровадження екологічно-безпечних технологій природокористування у горах, збереження природної та культурної спадщини, успіхів у цій важливій справі досягти не удасться.

На закінчення хочеться нагадати слова В.А. Ющенка, який майже десять років тому, перебуваючи в Карпатському біосферному заповіднику сказав буквально слідуюче “Хлопці! Збережіть природу та ліси, і цей край завжди буде всім потрібний. Не буде цього – від вас відвернуться, як від шахтарських міст, з яких вигребли все вугілля”. Золоті слова. І дуже радує, що запропонований нами з цього приводу Проект Указу Президента України уже схвалених в Закарпатській обласній держадміністрації та направлений губернатором В.І. Балогою на розгляд Президенту України.

 Федір Гамор

Директор Карпатського біосферного заповідника,

доктор біологічних наук, професор