Земна мудрість еволюції

Післямова до Міжнародної наукової конференції "Природні ліси в помірній
зоні Європи - цінності та використання"

Валентин БАБЕНКО, "Урядовий кур'єр"

Схоже на те, що Карпатський біосферний заповідник започатковує гарну традицію наприкінці осені кожного року проводити поважні міжнародні наукові зібрання, а мальовничий Рахів на Закарпатті, де вони відбуваються, повертає собі минулу славу "гуцульського Парижа", як називали його на початку минулого століття. Про це свідчить, без перебільшення, неабиякий успіх міжнародних конференцій "Гори і люди", що відбулася торік, та нинішньої "Природні ліси в помірній зоні Європи - цінності та використання", згаданої в підзаголовку статті. Остання зібрала надто солідну аудиторію, а це понад двісті представників наукової еліти з 26 країн (на жаль, не всіх бажаючих вдалося прийняти) - від Нідерландів до Ірану, від Греції до Великобританії, від Росії до Румунії...

Здійснено цей захід під патронатом Ради Європи, Світового фонду природи (WWF), Міжнародного союзу охорони природи (ІUCN) та Міжнародної спілки лісівничих досліджень (ІUFRO). Напевно, його підтримка авторитетними міжнародними політичними, науковими та природоохоронними інституціями свідчить про заслужений авторитет наших вчених-біологів в очах поважних зарубіжних колег, демонструє наукову та практичну актуальність їхніх розробок, віддзеркалює значний інтерес європейської спільноти до Української держави.

Проведення згаданої конференції стало одним з важливих етапів плідної співпраці всесвітньо відомого Швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень (WSL) і українського Карпатського біосферного заповідника, а їхні керівники Маріо Ф. Броджі та Федір Гамор, безперечно, були головними дійовими особами солідного наукового форуму.

Що маємо, не шануємо ...

Після цих слів, поставивши крапку на протокольній частині, "переваривши" товстелезний "талмуд" стенограми виголошених доповідей і повідомлень, відновивши у пам'яті розмови в кулуарах, спробую у межах газетної статті подати квінтесенцію почутого й побаченого.

Так, карпатські ліси - наша національна гордість і водночас, хоч як прикро усвідомлювати, наш належним чином не пошанований національний скарб. Попри прийняту останнім часом державну програму "Ліси України", Закон "Про мораторій на проведення суцільних рубок в ялицево-букових лісах Карпатського регіону", підготовлену нову редакцію Лісового кодексу тощо., вони, делікатно висловлюючись, мають тенденцію до зменшення площ - якою б не була бравурною відомча статистика.

І це при тому, що Україна взагалі є однією з найменш заліснених територій Європи. При тому, що у її обскубаних борах, гаях та дібровах рік у рік накопичується дедалі більше екологічних проблем, пов'язаних з неконтрольованою людською діяльністю. Особливо у тому ж Карпатському регіоні. Та от парадокс протилежного плану. Всупереч бездумному вирубуванню на рівнинах і (злиденний сором наш!) високогір'ях усього, що має могутній стовбур та являє матеріальну цінність, "зеленого друга" не так то просто вирізати під корінь. Уявіть собі, у Закарпатті на доволі великих площах збереглися праліси ("предковічні, незаймані ліси" за тлумачним словником), де не чути стукоту сокири та вищання бензопили, де життя тамтешньої флори і фауни впродовж багатьох століть триває за мудрими законами еволюції.

Для знайомства з цим, цитую відомого фантаста, загубленим світом, сюди часто приїздять науковці та туристичні групи з Австрії, Німеччини, Словаччини, Франції, Чехії, Швейцарії та інших країн. Аби на мить торкнутися вічності, вдихнути на повні легені стерильно чисте повітря далекої минувшини, несподівано побачити пташку, комаху, рослину, чиї види-популяції не без "допомоги" людини назавжди щезли з лиця землі.

Oчима зарубіжних фахівців

Ось про що мовилося у статті "Чим є для нас праліси Закарпаття", надрукованої чотири роки тому відомим швейцарським часописом "Neue Zurcher Zeіtung": "Праліси та культурні ландшафти Закарпаття є ідеальною базою для порівняння з актуальними у Швейцарії темами ведення лісового господарства та охорони природи і ландшафтів".

За рік по тому в доповіді на Міжнародній конференції "Схід - Захід: цінності природи і людини", що відбулася в Альпійській республіці, експерт Ради Європи, директор швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень, згадуваний уже доктор Маріо Ф. Броджі висловився ще конкретніше: "Сьогодні ці величезні скарби (тобто праліси Закарпаття), які включають надзвичайно цінну інформацію із еволюції лісу та клімату, а також про види і охорону природи, стають об'єктами спільних досліджень для західно- та східноєвропейських науковців. Ця робота створює чудову платформу для дослідників Сходу і Заходу, дає можливість обмінюватись інформацією, ідеями та створює передумови для європейської мережі екологічних досліджень".

Отак то. Виявляється, не втратила до нас інтересу світова наука. Професор відділу досліджень сільської економіки, сільської місцевості та громад університету Глостершір Об'єднаного Королівства Великобританії Б. Слі, чия доповідь "Соціально-економічні цінності природних лісів" була однією з помітних на цьому науковому зібранні, висловлюється по-англійськи прагматично. "Природні ліси сприяють суспільству та економіці різними комплексними способами,- цитую у перекладі.- Якщо соціально-економічні цінності, пов'язані з такими лісами, не можна адекватно перераховувати і відповідно відобразити в політиці та системах управління, виникає небезпека, що певні типи цінностей (часто грошові цінності заготовленої деревини) не включають інші, неринкові цінності та перешкоджають досягненню багатофункціонального оптимуму".

Простіше кажучи, незаймані природні ліси є найточнішим еталоном еволюційних процесів, що тривають на нашій планеті. Вони вимагають до себе особливого ставлення, позаяк допомагають краще зрозуміти подальший розвиток лісу внаслідок людського втручання, а в разі потреби - внести сюди відповідні корективи. Це природна спадщина світового значення. Адже, крім усього іншого, маючи набутий впродовж тисячоліть імунітет проти планетарних катаклізмів, праліси виконують роль екологічних стабілізаторів та регуляторів водних стоків, що зводить до мінімуму наслідки повеней і практично унеможливлює зсуви. Так розцінює їхню роль світова наукова думка. 

Використання та охорона тамтешніх лісів має давню історію, тісно пов'язану з поступом цивілізації, зміною соціально-економічних відносин, адміністративно-територіального поділу тощо. Упродовж багатьох століть ліси нищили невігластво, користолюбство і злидні, які не визнають і не хочуть визнати законів. Чим нижчий рівень розвитку суспільства і сільського господарства зокрема, тим більше живе воно за рахунок лісу, тим менше уваги приділяє лісовідновленню, лісорозведенню та охороні лісів.

Красиве і корисне

Водночас визначалася стратегія безпечного поводження там homo sapіens, позаяк відлучити людину від довкілля неможливо, а от окреслити непорушні правила поведінки у цьому зеленому храмі вкрай необхідно. Йдеться про наукове підгрунтя розвитку надзвичайно популярного нині в цивілізованих країнах екологічного туризму. І в цьому плані вчені Карпатського біосферного заповідника не пасуть задніх. Минулого літа я на власні очі бачив, образно кажучи, його перші пагони, що укорінилися у підпорядкованому заповіднику Кевелівському лісництві, де порядкує Василь Вербицький.

Не можна сказати, що до цих мальовничих місць, де пролягають стежки на Говерлу, Петрос, Чорногору аж до руїн, спорудженої на початку минулого століття часів Польщі обсерваторії, не навідувалися представники "мандрівного племені". Але при згадці про рівень культури багатьох з них і понині вхоплюєшся за голову. Бо у більшості випадків, де проходив радянський турист, довкілля виглядало наче після навали монгольських орд. Нинішній вихований спадкоємець (хочеться в це вірити!) цивілізованої країни не такий. Не вдовольняється він багаттям та примітивним шашликом з непомірним вживанням алкоголю "під гітару" на природі, а прагне тверезими очима милуватися неповторними краєвидами. Прагне-воліє краси, духовного очищення, сповідуючи принцип "подорожуй, насолоджуйся та оберігай". 

Тому для цього вельми поважного гостя, який навідається до елітних пралісів, працівники біосферного заповідника вже підготували інформаційні стенди, картосхеми екзотичних туристичних маршрутів. На будівництво спальних корпусів у згаданому Кевелівському лісництві грошей кіт наплакав, але вже облаштовано майданчики для наметів з відповідними аксесуарами, включаючи біотуалети, сучасні намети, кілки для них, дрова для вогнища тощо. 

На тверде переконання Федора Гамора, донедавна культивований у нас "пролетарсько-інтернаціональний" туризм мусить змінити свій статус та пріоритети. Змінити профіль. Якщо донедавна він був, так би мовити, спортивно-розважального плану, то нині - естетично-виховного. Жити у гармонії з природою, відчувати себе її живою часткою - що може бути кращим для нормальної людини, втомленої повсякденними стресами тривожно-непередбачуваного століття, що тільки-но починає свій відлік. 

Даруйте за "ліричний відступ" від основної теми, та, як на мене, для майбутнього українських Карпат, їхнього одужання розвиток цивілізованого екологічного туризму не менше важить, ніж солідні монографії титулованих академіків.

"Благословляю вас, ліси ..."

Насамкінець кілька суто особистих вражень. Світова наука, як відомо, спілкується англійською. Ця мова домінувала і на згаданій конференції, але що найприємніше - нею вільно володіли акредитовані наші земляки юні аспірантки і поважні професори з Ужгорода, Львова, Чернівців, звісно, "стольного града", напряму, без перекладачів, обмінюючись думками з зарубіжними колегами. Отже, маємо хоч невеликий поступ на шляху до світової
спільноти. Уявімо подібне якихось 15 літ тому.

Мали місце жваві дискусії, уточнення наукових позицій та суперечки впродовж кількагодинної подорожі в "Ікарусах" не першої молодості (на жаль, такого ж віку автошляхами). Особливо на останніх двох десятках кілометрів перед Уголькою Тячівського району, де баюра на баюрі) до кінцевої точки маршруту - знаменитих пралісів.

Попри сльотаву погоду завдяки бездоганній організації (не втримаюсь у цьому зв'язку, аби не подякувати, зокрема, своїм давнім добрим знайомим, заступникам директора біосферного заповідника Дмитру Сухарюку та Василю Покиньчереді, які зарекомендували себе першокласними гідами з англійською - "о, кей!") поважна публіка успішно здолала кілька кілометрів крутосхилів букових пралісів, активно спілкуючись між собою.

Запам'яталася мимоволі підслухана розмова двох львівських учених:

- На превеликий жаль, наша наукова лексика все ще тяжіє до зловісних часів "перетворення природи",- міркував один з них.- Запитайте у швейцарців чи фінів, що означає знайомий нам термін "суцільна вирубка лісу?" Не дочекаєтесь відповіді. Немає в них такого наукового поняття, не було, і, гадаю, не буде. То чи не настав час і нам від нього відмовлятися?

Згоден з вами, пане професоре. І не тільки від "суцільних вирубок". У природокористуванні давно слід викидати на смітник чимало підступних моральних постулатів тоталітарного режиму. Не забули ще тургенівське "природа це не храм, а майстерня"? А то ж був, по-суті, заклик до здійснення наруги над рідною землею сумнопам'ятного "перетворення природи" повоєнних часів.

Чи нам, отруєним згаданими лукавими баєчками, дітям несприятливого в екологічному плані ХХІ століття, можна чекати, перефразовуючи "народного академіка", "милостей від природи" ... після того, що з нею скоїли?

Чи, може, таки праліси ще вселяють якусь останню надію?

"Урядовий кур'єр" 2004.01.27