Рік кажана – кампанія, ініційована Угодою про збереження популяцій європейських видів кажанів (EURO­BATS). Кампанію підтримано UNEP – Програмою Об'єднаних націй по збереженню навколишнього середовища.

На 6-й Зустрічі сторін EURO­BATS Угоди одностайно прийнято резолюцію щодо оголошення 2011 та 2012 років Роком кажана: 2011 рік – Рік кажана в Європі, 2012 – Всесвітній рік кажана.

Усі види кажанів України занесені до Червоної книги України і усі вони знаходяться під охороною національного законодавства  – законів України «Про Червону книгу України», «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища». Особливий охоронний статус цих тварин визначено також національними законами про приєднання до відповідних міжнародних договорів.

Кажани належать до найдивовижнішої групи ссавців, яка характеризується кількома унікальними властивостями. Перша з них – це політ. Кажани є єдиними ссавцями, які реально оволоділи здатністю літати. Цьому сприяє специфічна будова їх тіла. Передні кінцівки кажанів завдяки видовженню кісток передпліччя, п’ястки та фаланг пальців і охопленню їх тонкою й еластичною літальною перетинкою (болоною), трансформувалися в крила. Ця болона також кріпиться до боків тіла, задніх кінцівок і хвоста, створюючи достатню для польоту несучу поверхню.

Друга оригінальна властивість – орієнтація в просторі, яку кажани здійснюють завдяки ультразвуковій ехолокації. Її суть полягає в здатності цих тварин не тільки випромінювати сигнали, а роблять вони це через ніздрі або ротовий отвір, але й вирізняти відбиті хвилі серед суміші інших ультразвуків. За швидкістю повернення сигналу кажани визначають відстань до предмету, незалежно, чи це є стовбур дерева, чи крихітна комаха, а за характером – його точну форму і розміри. Вони використовують ехолокацію і під час полювання в повітрі на комах. Ця їх здатність передбачає ще одну морфологічну особливість – наявність великих, а іноді й дуже великих вушних раковин зі спеціальним шкіряним виростом – козелком або трагусом, що відіграє роль концентратора звукових хвиль. Проте, козелок є не у всіх видів -  підковоноси його не мають.

Кажани, як відомо, є сутінковим тваринами - на полювання вони вилітають після заходу сонця або з настанням сутінок. Лише деякі види полюють виключно вночі. Живляться кажани в польоті, переважно комахами, що літають у цей час. Розміри комах варіюють від дрібних мух-дрозофіл до великих жуків, таких як хрущі. Деякі наші кажани (наприклад, вухані) здатні брати корм з твердого субстрату (підстилка, стовбури і гілки дерев), а окремі види нічниць, що полюють над водою, можуть живитися також дрібною рибою та водними безхребетними.

У більшості кажанів чітко виявляються два піки льотної активності – вечірній і передранковий. В перерві між вильотами тварини відпочивають у сховищах, тут же вони знаходяться і в день. Самі кажани сховищ не будують. Вони поселяються в найрізноманітніших підземеллях, дуплах дерев, тріщинах, щілинах, горищах будівель та порожнинах у них, норах тварин тощо. За відношенням до сховищ рукокрилих можна умовно поділити на дендрофілів, які надають перевагу дуплам, та “печерників”, що радше обирають різноманітні підземелля. Кажани належать до зимосплячих тварин. Всю зиму вони проводять у сховищах, де перебувають у своєрідному анабіозі. Підчас зимівлі, яка проходить переважно при температурі від 0 до +10⁰С, температура їх тіла зрівнюється з температурою середовища.

Підземні сховища відзначаються стабільним мікрокліматом, що створює для кажанів прекрасні умови для зимівлі. Дупла, на відміну від печер, заселяються переважно влітку, хоча в наших широтах деякі види кажанів можуть зимувати і в них. Наприклад, зимові колонії рудих вечірниць неодноразово знаходили на Закарпатті у дуплистих деревах підчас лісозаготівель.

            Дуже цікавою є біологія розмноження цих тварин. Хоча кажани належать до дрібних ссавців, вони використовують стратегію розмноження, характерну для великих звірів. Щороку у них народжується лише одне маля, дуже рідко два. Така біологічна особливість пояснюється не тільки спеціалізацією до польоту, але й ще однією цікавою рисою кажанів. Як відомо, розміри тварини пропорційно зв’язані з тривалістю життя, іншими словами, чим менша тварина, тим коротший її вік. Це правило не поширюється на кажанів, вік яких може становити кілька десятиліть. Відомі окремі тваринки, які жили тридцять і більше років. Велика тривалість життя та пристосування до польоту й обумовлюють низьку плодючість кажанів. Проте, така стратегія розмноження, що прекрасно оправдовувала себе протягом тисячоліть, зіграла з кажанами злий жарт у наш час. Кажани, які є консументами вищих порядків і знаходяться на верхніх ярусах трофічної піраміди, дуже постраждали від забруднення середовища пестицидами та іншими хімічними речовинами. Оскільки їх потенційні жертви накопичували в своїх тілах отруйні речовини, то кажани стали масово гинути внаслідок отруєння. За доволі короткий час їх чисельність скоротилася на порядок, а деякі опинилися на межі зникнення. Не тільки ця особливість робить кажанів дуже вразливими Вони є колоніальними тваринами і практично завжди тримаються великими групами. Це характерно і підчас зимівлі, і влітку, коли самиці для народження малят формують материнські колонії. Особливо критичним є період зимової сплячки, коли рукокрилі є практично беззахисними. Природних же ворогів у кажанів не багато. У польоті на них можуть полювати сови, а у сховищах їх зрідка поїдають великі змії як, наприклад, лісовий полоз, лисиці, різні куницеві тощо.

Загалом світова фауна кажанів нараховує близько 1000 видів. Переважна їх більшість населяє тропіки і субтропіки, а в помірних широтах мешкає незначна їх кількість. Так, у нашій країні зустрічається лише 27 видів, з яких 24 відмічені в Українських Карпатах. Вони належать до двох родин – гладеньконосих і підковоносих. Усі без виключення види кажанів належать до рідкісних і занесені до Червоної книги України та додатків чинної для нашої країни Бернської конвенції. Один із видів – довгокрилець, у кінці минулого століття зник як з території Українських Карпат, так і України в цілому. Незважаючи на такі песимістичні нотки, зауважимо, що в останні десятиліття ситуація покращилася. Внаслідок зменшення використання хімікатів у сільському господарстві, чисельність кажанів у регіоні стабілізувалася. Велика заслуга в цьому Карпатського біосферного заповідника, який багато робить для збереження цієї таксономічної групи. Саме на території заповідника знаходяться значні ділянки природних лісів, що містять велику кількість дуплистих дерев. Чимало тут і підземних порожнин, придатних для зимівлі рукокрилих. Особливо багато їх на території Угольського масиву, де в карстових печерах зимує близько 2 тис. особин кажанів, що належать до 15 видів. Заповідний режим, ретельна охорона сховищ та відсутність фактору турбування забезпечують для кажанів сприятливі умови для виживання.

Василь Покиньчереда,

заступник директора з науково-дослідної

та еколого-освітньої роботи Карпатського біосферного заповідника