|
Банальна заготівля дров виявляє глибину кризи в заповідній справі у Карпатах І оголює перепони бюрократії, що виплодила навколо природно-заповідного фонду «кишенькову мафію». «Голос України» порушив одну з найскладніших і найнагальніших узимку проблем життя горян усіх чотирьох областей Карпатського регіону – Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської, - як жителям, села котрих опинилися в оточенні заповідників і котрі не отримують паливні дрова, законно заготовляти їх? Як цим десяткам тисяч родин опалювати домівки, адже довкола ліси, хащі, але завозити на зиму дрова закон... забороняє. Та вогонь у грубках і печах горить – із комина кожної хати йде дим. Отже, дрова, незважаючи на «дірку» в законі, - рубають. Цією прогалиною – а Верховна Рада України вже має ухвалити в другому читанні відповідний документ і внести важливі зміни до закону про природно-заповідний фонд – наразі користується зажерлива бюрократія, що породила довкола заповідників «кишенькову мафію», які погіршують як життя людей у горах, так й імідж держави за кордоном, адже Україна зобов’язалася гарантувати виконання міжнародних угод. Про це та інше – в інтерв’ю із знаним в Україні і Європі вченим-експертом, професором-екологом, заступником директора Карпатського біосферного заповідника, доктором біологічних наук, заслуженим природоохоронцем України Федором ГАМОРОМ
- Федоре Дмитровичу, хотів би з вами повести мову про одне з найскладніших питань життя горян, села котрих опинилися в оточенні заповідників. Як цим людям, по-перше, опалювати домівки, адже живуть вони з діда-прадіда в лещатах гір (де дихати, як кажете, легко, але жити важко), довкола ліси, хащі, але заготовляти дрова (тим паче, Рахівський район єдиний у Закарпатській області негазифікований) тут не можна... Бо заповідна зона!..
- Насамперед, не так усе трагічно, як про це говорять
на кожному кроці лісники, всякого роду браконьєри, земельні «деребанщики»,
лісоруби та окремі чиновники, для яких природно-заповідний фонд стає
перепоною для безконтрольного, варварського використання природних
ресурсів та розбазарювання унікальних куточків природи, зокрема, в
Карпатах. По-друге, заготівля деревини, в тому числі і дров, в українських заповідниках та національних природних парках передбачається, але з дотриманням певних вимог (стаття 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд»). По-третє, біосферні заповідники та національні природні парки мають функціональне зонування. Наприклад, в Карпатському біосферному заповіднику виділено зони: заповідну, регульованого заповідного режиму, буферну та антропогенних ландшафтів (або традиційного господарювання). Заборона будь-якої господарської діяльності поширюється тільки на заповідну зону, яка складає близько тридцяти відсотків його території, оточується великими буферними зонами, і знаходиться у віддалених від людських поселень місцях. В національних природних парках заповідні зони займають ще менші площі. Крім того, згідно з відповідним президентським указом, у межах Карпатського біосферного заповідника має забезпечуватись ще й «розвиток екотуризму та підтримка традиційного господарювання у високогір’ї Українських Карпат». І зрозуміло, що без дров, тут ніколи не було і не може бути традиційного господарювання. Але важливо також і те, що порядок проведення господарської діяльності в біосферних заповідниках та національних природних парках суворо регламентується й визначається законом і проектами організації цих територій. - І все ж проблема загалом украй гостра й серйозна. Ось процитую сказане вами торік саме з цього приводу: «Уявіть собі, у гірському населеному пункті, в зоні біосферного заповідника або національного природного парку, який є негазифікованим, де відсутні дороги, де люди безробітні, де населення завжди використовувало дрова для опалення, яким закони і сьогодні це гарантують, зокрема і стаття 38 закону про охорону навколишнього природного середовища ( регулює загальне та спеціальне використання природних ресурсів), безперешкодно здійснювати традиційне господарювання, не отримують ці паливні дрова. Крім того, своєчасно не видаються дозволи на випасання худоби та сінокосіння. Як виживати цим людям? І яке може бути ставлення до біосферних заповідників та національних природних парків зі сторони місцевого населення, який за законом має підтримувати традиційне господарювання, а насправді все забороняє? І чому так сталося, що у зв’язку із добрими намірами біосферних резерватів, як і національних парків загалом, в результаті прогалин у законодавстві, погіршилось не тільки життя людей далеко у горах, але й імідж української держави, яка повинна гарантувати виконання міжнародних зобов'язань, щодо реалізації в Україні, зокрема, програмних документів біосферних резерватів ЮНЕСКО?». Чи знайдені вже відповіді на ці питання і що змінилося за рік? - Звичайно, пошук шляхів вирішення цих проблем не припиняється. Так, за підтримки дванадцяти народних депутатів із майже всіх фракцій (Сергій Соболєв, Юлія Тимошенко, Остап Єднак, Валерій Лунченко й інші) та Мінприроди, Верховна Рада України нещодавно ухвалила у першому читанні підготовлений за нашої безпосередньої участі законопроект № 2311 «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства у сфері охорони природно-заповідного фонду України». Цим законопроектом, зокрема, вносяться важливі зміни до закону про природно-заповідний фонд (ПЗФ), відповідно до яких, «загальне використання природних ресурсів для потреб місцевого населення здійснюється за межами заповідних зон біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, за обґрунтованими нормами, відповідно до Проекту організації території та рішень науково-технічних рад природоохоронних установ», а «проведення санітарно-оздоровчих заходів, рубок догляду та інших рубок, спрямованих на оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій лісів, здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду». Є великі надії, що цей закон найближчим часом буде ухвалений у другому читанні і реально спростить складну процедуру затвердження лімітів та дозволів на використання природних ресурсів у межах ПЗФ, в першу чергу на виділення паливних дров, забезпечення потреб у сінокосах, випасах худоби та заготівлі дикоростучих плодів, ягід і грибів для життєво важливих потреб людей, котрі безпосередньо проживають в межах природоохоронних територій та навколо них. Перспектива. Важливе значення для зменшення гостроти проблем із забезпечення паливними дровами населення, яке проживає в зоні діяльності Карпатського біосферного заповідника, матиме також зініційоване нами доручення Кабміну від 12 березня п. р. № 9026/1/1-16 щодо заходів із збереження букових пралісів Карпат. Цим документом зобов’язано Закарпатську облдержадміністрацію провести роботу із переведення населених пунктів, які розташовані в зоні української частини “Українсько-словацько-німецького об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» на альтернативні паливним дровам джерела енергозабезпечення (паливні насоси, сонячні батареї, електроопалення) та надання пропозицій до Мінрегіону щодо фінансування із Державного фонду регіонального розвитку відповідних пілотних проектів. У питаннях удосконалення стосунків природоохоронних територій із громадами в Україні слід запроваджувати досвід роботи, який використовується в біосферних резерватах та національних парках сусідніх європейських країн. Наприклад, для румунських природоохоронних установ їхнє профільне міністерство охорони довкілля затверджує лише менеджмент-плани та здійснює контроль за їх дотриманням. Видача ж дозволів у межах затвердженого менеджмент-плану належить винятково до компетенції адміністрацій біосферних резерватів та національних парків. Така постановка питання дасть можливість уникнути правової колізії і щодо виконання вимог статті 12 закону про ПЗФ, якою визначається, що управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями, які, на жаль, зараз неспроможні оперативно вирішувати питання збереження природних екосистем, життєзабезпечення місцевого населення та своїх колективів. Виходячи з цих обставин, було би добре, якби Мінприроди та інші центральні органи виконавчої влади України позбувались надмірної централізації в управлінні установами ПЗФ. Коли статистика багато знає – вона просто... зникає! - Добрий ґазда, як тільки-но впорався з косовицею трави, адже літо в горах минає швидко, - приступає до заготівлі дров на зиму. Він зможе це робити нині без того, аби не порушив закон? - Поки що це не так просто, на жаль, в гірських районах (і конкретно в Рахівському, з 90-тисячним населенням). Наприклад, маючи в цьому районі, майже семидесятивідсоткову лісистість, забезпечення тут дровами населення загалом є дуже проблематичним. Навіть при тому, що територія Карпатського біосферного заповідника займає лише п’яту частину площі району та й здебільшого є дуже віддаленою від людських поселень. За деякими підрахунками, потреби в дровах людей, підприємств та організацій цього віддаленого і справді негазифікованого району щорічно складають близько 250 тисяч кубометрів (27 тисяч дворогосподарств: по вісім кубічних метрів кожному в середньому на рік, плюс соціально-культурні та туристично-рекреаційні заклади, установи, підприємства торгівлі тощо). А фактично, за даними офіційної статистики, дров реалізовано, приміром, у 2012 році лише третину до необхідної кількості, а в 2011 році ця цифра опускалась навіть нижче п’ятнадцяти відсотків. А звідки береться решта дров? Можна лише здогадуватись. Цікавий факт. Після оприлюднення нами цих матеріалів, починаючи із 2013 року, із статистичних бюлетенів Закарпаття та Рахівського району відомості щодо кількості реалізованих населенню дров просто зникли, як і дані про площі суцільних зрубів. Про серйозність цієї проблеми свідчить і той факт, що в Статистичному щорічнику Закарпатської області прозвітовано про заготівлю в 2014 році лише 498,8 тисяч кубічних метрів дров. При тому, що як засвідчує преса, дрова масово вивозяться за кордон, ця цифра є явно недостатньою, щоб в умовах дефіциту та дорожнечі газу забезпечити потреби населення краю. Зрозуміло, що на цьому фоні звинувачують природоохоронні території та роблять їх своєрідними «блискавковідводами», хоча ідеться про заготівлю, наприклад, на території Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) для забезпечення потреб людей, що проживають в зоні його розташування, всього шість-сім тисяч кубічних метрів деревини на рік. Практика, яка обурює. Дотепер ще існують штучні проблеми із лімітами та дозволами на заготівлю дров поза межами заповідних зон природоохоронних територій. І тому, незважаючи, до прикладу, на неодноразові обгрунтовані клопотання науково-технічної ради КБЗ і на те, що надворі уже зима, ліміти на проведення вибіркових санітарних рубок в 2016 році, за рахунок яких населення забезпечується дровами, його адміністрація ще до сьогодні не отримала із Мінприроди. Але в цій ситуації, найцікавішим є той факт, що ні в Лісовому кодексі, ні в законі України про ПЗФ, ні в «Інструкції про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», - немає жодного слова про лімітування санітарно-оздоровчих заходів в лісах ПЗФ. А в новій редакції «Санітарних правил у лісах України» окремо зазначено, що у межах природно-заповідного фонду вибіркові санітарні рубки призначаються за погодженням з обласними державними адміністраціями. Але про ліміти, отримання яких на проведення цих рубок, вимагає Мінприроди, теж не має жодної згадки. - І все ж вихід шукати треба. Адже відомо: де діє жорстка заборона, там починає «роботу» так звана лісова мафія... - Ви абсолютно праві!.. І та ситуація, яку ми описали, інакше, як діями «лісової мафії» назвати не можна. І тому не випадково ми стараємося в законний спосіб через зміну законодавства та прийняття спеціальних програм врегулювати цю проблему. Як державі діяти так, аби і вівці цілі, й вовк ситий? - Федоре Дмитровичу, ви – були керівником Карпатського біосферного заповідника протягом чверті століття; ви - науковець з багатющим досвідом і визнанням за кордоном, кажете, що заповідна справа зараз переживає глибоку кризу, яка створює загрози не тільки погіршенню стану збереження унікальних природних цінностей, але й для знищення багатьох природних екосистем та рідкісних видів рослин і тварин. Тож, як державі діяти таким чином, аби, як мовиться, і вівці цілі, й вовк ситий? Тим паче, що ліс – той ресурс, який здатен постійно поновлюватися?.. - Справді, зараз природно-заповідна справа переживає нелегкі часи. Уже давно закінчилися терміни дії, затвердженої свого часу Верховною Радою України «Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні» («Заповідники»), а питання розробки і прийняття нової блокується. Забуто, що розвиток природно-заповідного фонду належить до держаних пріоритетів... Але в цій ситуації ми не повинні опускати руки, а навпаки: активізувати зусилля для збереження унікальних природних цінностей. Тим більше, що в Україні в цьому напрямку - значний позитивний досвід. Ми маємо порозуміння з цього приводу в європейської спільноти. До речі, німецький проект фінансової підтримки розвитку установ природно-заповідної справи, який зараз реалізується в Україні, якраз і є підтвердженням цього (див. «Голос України» за 28 жовтня). Зараз нам необхідно зосередитися на вдосконаленні системи управління територіями та об’єктами ПЗФ, інтеграції її в інші галузі економіки, відповідно до кращих зразків міжнародної практики. Потрібно вдосконалювати чинне природоохоронне законодавство, імплементувати до нього європейські стандарти. В ситуації, що складається, вкрай важливо налагодити добір та систему підготовки професійних кадрів заповідної справи і планового підвищення кваліфікації фахівців з охорони біорізноманіття. Необхідно активізувати еколого-освітню та просвітницьку діяльність, серйозно посилити державний контроль за охороною та використанням природних ресурсів на територіях ПЗФ тощо. Але найважливіше: слід ужити термінових заходів щодо забезпечення виконання чинного Указу Президента України «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи» (№ 838/2005 від 23 травня 2005 року, яким визнано «розвиток природно-заповідної справи на основі системного врахування природоохоронних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, а також міжнародних зобов’язань держави одним із найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики України». І по-друге, в редакції ще одного Указу Президента «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» (№ 600 від 14 серпня 2009 року) записано: невідкладно, з метою поліпшення умов реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи удосконалити управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, розробити та прийняти відповідну державну програму, у якій визначити по роках, у розрізі найважливіших природоохоронних територій, обсяги фінансування та матеріально-технічного забезпечення установ природно-заповідного фонду тощо. В такий спосіб, і вівці будуть цілими, як ви кажете, і вовки будуть ситими. А ліси постійно поновлюватимуться. І не тільки на природоохоронних територіях. Заборонити господарську діяльність в заповідних зонах України – нині нереально - В Україні створено та функціонує 8101 територія і об’єкт природно-заповідного фонду площею понад чотири мільйони гектарів, що складає лише біля шести відсотків від її загальної території. Серед них 19 природних, 4 біосферних заповідники та 48 національних природних парків. Площа природоохоронних територій в Україні в середньому майже утричі менша, ніж у європейських країнах. А як ця ситуація виглядає в Карпатах? - У Карпатському регіоні, який володіє ще значними ділянками дикої та малопорушеної природи, площа територій ПЗФ в середньому в два рази більша, ніж загалом по Україні, і складає сьогодні біля 12 відсотків. Найвищий показник заповідності має Івано-Франківщина (15.7 %), а найменший - Львівщина (6.7 % ). На Закарпатті природоохоронні території складають біля 14 відсотків. В нашому регіоні зосереджені, крім Карпатського біосферного заповідника та природного заповідника «Горгани», ще вісім національних природних парків. Але зірвано виконання вимог Закону України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», відповідно до якого (ще до 2005 року) рівень заповідності тут мав бути доведений до 20 відсотків. - На вашу думку, в нинішніх конкретних українських реаліях ідея абсолютної заповідності як найвищого екоетичного імперативу, що передбачає заборону будь-якої господарської та іншої діяльності людини в межах природоохоронних територій, - коли може стати реальністю? - Думаю, що в умовах України це не реально. І в цьому немає розумної необхідності. Хоча в наукових та природоохоронних колах (у контексті збереження природних цінностей та забезпечення гармонії людини і природи) ведеться гостра дискусія щодо запровадження в практику природоохоронної роботи ідеї абсолютної заповідності як найвищого екоетичного імперативу, який передбачає заборону будь-якої господарської та іншої діяльності людини в межах природоохоронних територій. На думку значної частини вчених-екологів та громадських організацій, не викликає жодного сумніву необхідність практичного втілення в природних заповідниках та заповідних зонах біосферних заповідників і національних природних парків цієї ідеї, яка спрямована на незалежний (спонтанний) розвиток дикої природи в умовах її недоторканності. Це особливо важливо, наприклад, для пралісів та інших ділянок природи, які не зазнали істотного впливу господарської діяльності людини. Але у багатьох учасників дискусії виникають сумніви щодо доцільності запровадження принципів абсолютної заповідності в деградованих екосистемах, які, до речі, складають чималі площі українських заповідників та національних природних парків. Багаторічні дослідження і практичні результати свідчать, що впровадження режиму абсолютної заповідності у багатьох випадках призводять до повної втрати тих природних об’єктів, заради яких власне і створювались природоохоронні території. Найбільш переконливими аргументами тут можуть служити приклади степових заповідників, Долини нарцисів (біля Хуста на Закарпатті) й штучно створених високогірних лук Карпатського біосферного заповідника тощо. Тому вважаємо актуальним та важливим нещодавнє рішення Верховної Ради України залишити без змін другу частину статті 16 Закону «Про природно-заповідний фонд» (передбачає виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідників тощо), відмінити яку домагались окремі радикально налаштовані природоохоронці. У цивілізації немає іншого шляху, ніж досягти гармонії між людиною і природою - У зв’язку із цим варто нагадати, що європейські стандарти – це не тільки режим абсолютної заповідності, адже директиви Євросоюзу про захист диких птахів (№2009/147/ЄС) (Пташина директива) та про збереження природного середовища існування дикої флори і фауни (№92/43/ЄС) (Оселищна директива), які є головними природоохоронними нормативно-правовими актами в країнах Євросоюзу, - поряд з охороною визначають необхідність досягнення сприятливого стану збереження видів та оселищ у певних регіонах. А стаття 6(1) Оселищної директиви передбачає необхідність проведення природоохоронних заходів, які включають «управління, яке може бути активним або профілактичним і включати в себе такі заходи, як традиційне природокористування: випас худоби, викошування, часткове вирубування, а також такі адміністративні заходи, як фізичне планування, оцінка екологічного впливу та контроль». Крім того, на територіях особливої охорони (Special area of conservation), теж «здійснюються необхідні заходи щодо збереження та відтворення належного стану оселищ та/або популяцій видів, заради збереження яких була визначена ця територія». Позитивні результати застосування методів активної охорони природи та відновлення порушених екосистем нам доводилося не тільки спостерігати, але й неодноразово вивчати в національних парках та на об’єктах NATURA 2000 у Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, Швейцарії, сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині та в інших країнах, з якими ми підтримуємо багато років тісні контакти. І вважаємо, що застосування цього досвіду в Україні може принести лише позитив. - Ви самі постійно й наполегливо працюєте над цілим комплексом цього надскладного вузла проблем, який можна схематично окреслити, як взаємостосунки людини й природи на заповідних територіях. На чому б завершили нашу розмову? - В умовах загострення екологічної кризи (про яку ще раз особливо проголошено на саміті зі сталого розвитку, що відбувся у рамках 70-ї сесії Генасамблеї ООН в Нью-Йорку 25-27 вересня 2015 р. та на Паризькій конференції з питань клімату) - в цивілізації іншого шляху, ніж досягти гармонії між людиною і природою, просто не існує. А відповідно до програмних документів ЮНЕСКО, природоохоронні території, і особливо біосферні заповідники, покликані виконувати роль модельних територій для збереження біорізноманіття та сталого розвитку, де мають відпрацьовуватися найбільш прийнятні варіанти з урахуванням регіональних особливостей збереження та раціонального використання природних екосистем. У наших реаліях для забезпечення цих завдань заповідна справа має знову стати пріоритетом довгострокової державної політики України.
Вів розмову Василь НИТКА, власний кореспондент
«Голосу України» в Закарпатській області.
На знімку: професор Гамор свою точку зору завжди
підкріплює вагомими аргументами. |
Без дров у Карпатах ніколи не було і не може
бути традиційного господарювання