Екотуристичний маршрут “Пралісами Чорногори на Говерлу”

Протяжність маршруту – 14 км., перепад висот – 1320 м.

Тривалість переходу туди і назад – 12 год.

Найкращий час відвідування з червня по вересень.

Початок маршруту. Контрольно перепускний пункт Карпатського біосферного заповідника. Знаходиться на відстані 4 км від центру села Усть-Говерла і розміщений на висоті біля 750 м н. р. м. На інформаційних щитах подана інформація про Карпатський біосферний заповідник, Чорногірський заповідний масив, особливості маршруту і правила поведінки на заповідній території. Зліва від арки – водойма, яка у весняний період служить місцем нересту (розмноження) карпатського і альпійського тритонів (Triturus montandoni, T. alpestris), ендемічних видів, що занесені до Червоної книги України. Справа від водойми на річці – штучні перепади. Їх споруджують для того, щоб створити більш сприятливі умови для форелі, яка водиться в цій річці. Ці перепади відіграють роль природних завалів (заміняють їх), які доводиться розчищати, щоб запобігти руйнівним наслідкам паводків.

650 м.  “Гать на Устє-Бребенєскула”, 770 м н.р.м. Нижче місця впадання  потоку Бребенєскул в річку Говерла  знаходиться штучне водосховище, яке в народі називають “гать” або “кляуза”. В даний час гребля і водоспуск водосховища зруйновані, а його територія в значній мірі замулена і продовжує інтенсивно заростати вербою, вільхою та болотною рослинністю. Майже століття тому водосховище влаштували для сплаву деревини. В минулому площа водного дзеркала водосховища при повному його заповненні досягала 5 га. Тут були прекрасні умови для багатьох видів біляводних птахів. а також таких біляводних ссавців, як видра (Lutra lutra) та норка (Mustela lutreola). Зараз водойма інтенсивно заростає. Є ідея відновити її у первинному стані, але доїї реалізації ще дуже далеко.

Ліси в районі водосховища представлені зараз в основному штучними середньовіковими насадженнями смереки, які появились на місці вирубаних тут змішаних природних лісів у складі бука, ялиці і смереки. Грізні паводки останніх років – це лише невелика відплата людям за їх необдумане і недоброзичливе ставлення до природи.

Від водосховища по правому березі річки Говерла  стежка веде в глиб заповідного масиву. На річці видніються як природні, так і штучні перепади. Місцями пінисті води з гуркотом прориваються вниз серед величезних кам'яних брил і валунів. В багатьох місцях над річкою височать обривисті скелі, на яких зростають цікаві види лишайників, мохів, трав і чагарників. Особливо прикрашають скелі влітку звисаючі гірлянди квітучої атрагени альпійської (Atragene alpina), представники папоротеподібних та інші.

Вздовж річки часто зустрічається цікавий птах – оляпка гірська (Cinclus cinclus), яка акробатично пірнає і тривалий час в пошуках їжі перебуває під водою.

4800 м. Пройшовши 4,8 км ми підходимо до обладнаного місця відпочинку біля моста через річку Говерла (990 м  н.р.м.). За мостом знаходиться фенологічний пункт, де регулярно ведуться спостереження за сезонними явищами в житті рослин.

В нижній частині урочища Білий, що на лівому березі річки Говерла, поширені 90-100 річні чисті смерекові деревостани, посаджені ще за часів Австро-Угорщини. Вони відзначаються високою продуктивністю. На окремих ділянках запас деревини становить понад 1200 куб.м/га. В умовах заповідника спостерігаються новітні зміни в структурі штучних насаджень, які  спрямовані на відновлення корінних деревостанів, тобто формування змішаних букових, ялицевих і смерекових лісів.

По зволожених берегах річки Говерла масово квітує  кремена біла і гібридна (Petatises alba, P. kablicanus), калюжниця болотна (Caltha palustris), утворюючи суцільні золотисто-жовті острівці. Влітку прирічкові тераси вкриті буйно квітучими рослинами: гадючником в'язолистим (Filipendula ulmaria), крем'яником гарним (Telekia speciosa), Eupatoria cannabiensis та іншими. Місцями суцільні ділянки  кремени гібридної з листками діаметром до 1 м нагадують тропічні зарості.

Від фенологічного пункту стежка веде вгору через унікальні пралісові екосистеми, які розміщені на південно-західному макросхилі Чорногірського хребта.

На висотах 1000-1050 м в кінці квітня – на початку травня можна милуватись цвітінням підсніжника (Galanthus nivalis), чемерника червонуватого (Heleborus purpurescens), медунки темної (Pulmonaria obscura), вовчого лика (Dafne mesereum).

5450 м. Висота 1050 м н.р.м. Перетин лісових стежок. Ліворуч стежка веде до моніторингової дослідної ділянки, на якій круглорічно проводяться комплексні екологічні дослідження. 

Праліси –  це справжнє царство недоторканої природи. Тут скрізь велетенські дерева ялиці, смереки, бука, явора та інших деревних порід. Ялиці  і смереки досягають висоти понад 50 м і товщини (діаметр стовбура) понад 1,5 м. Об’єм окремих дерев становить 35-40 куб.м. Вік таких велетнів сягає за 300 років. Тут все відбувається за чіткими законами природи. У суворій конкурентній боротьбі появляються нові покоління дерев, а патріархи поступово відпадають. Відмираючі і хворі стовбури дерев рясно вкриті лишайниками, мохами і плодовими тілами дереворуйнівних видів грибів. На окремих стовбурах видніються природні і штучні дупла – сліди наполегливої роботи дятлів.

До висоти 1200-1300 м н.р.м. відмічається значна строкатість і мозаїчність складу і структури пралісових деревостанів. На одних ділянках в деревостані переважає бук, а неподалік уже домінує ялина або ялиця з найрізноманітнішою просторовою структурою насадження. Своєрідною особливістю чорногірських лісів є те, що на висоті 1300-1350 м н.р.м. серед них пролягає по горизонталі невеличка смуга, змішаних деревостанів з перевагою  явора (Acer pseudoplatanus).          З 1400 м і до верхньої межі лісу (1600-1650 м) поширені чисті смерекові ліси.

В трав’яному покриві лісових фітоценозів поряд із поширеними видами зустрічаються такі рідкісні види як лілія лісова (Lilium martagon), коручка чемершеновидна (Epipactis heleborine), баранець звичайний (Huperzia selago), підсніжник звичайний (Galanthus nivalis), лишайник уснея найдовша (Usnea lоngisima). Побачивши рідкісну рослину чи тварину отримуєш насолоду і піднесення духу за цікавий і радісний момент життя.

Подорожувати по пралісах цікаво і корисно в будь-яку пору року. Праліси завжди мають якусь загадкову привабливу силу.

7300 м. Висота 1440 м н.р.м. Полонина Брецкул. Звідси відкривається чудова панорама з видом на г. Петрос (2026 м), другу по висоті вершину Українських Карпат. Звідси чудово видно, як з висотою змінюються  рослинні пояси.

Територія полонини Брецкул – це післялісові луки антропогенного походження. До організації заповідника тут випасалась свійська худоба. Безсистемні випаси привели до значних змін в трав’ному покриві. Тут домінують щавель кінський (Rumex confertus), щучка дерниста (Deschampsia caеspitosa), зірочник гайовий (Stellaria nemorum).

Після припинення випасів спостерігається інтенсивне заростання полонини смерекою. Через декілька десятиліть тут пануватимуть лісові фітоценози автохтонної смереки.

Ранньою весною на фоні залишків старого снігу чудово виділяються великі площі квітучих заростей шафрану Гейфелевого (Crocus heuffelianus). Тут ранньою весною люблять ласувати цибулинами шафрану дикі свині. В червні-липні невеликими біогрупами цвітуть арніка гірська (Arnica montana), звіробій гірський (Hypericum montanum) та інші.

Пройшовши полонину ми знову потрапляємо в смугу високогірних смерекових лісів. Дерева смереки тут висотою 15-20 м. Насадження тут мають низьку повноту і запас, однак вони відіграють неоціниму ґрунтозахисну і стабілізуючу роль.

8800 м. Висота 1480 м н.р.м. Стежка перетинає потік Говерлу, який гуркочучи, через каскад природних перепадів, несеться вниз по крутому схилу посеред вузької кам’яної ущелини.  Долина потоку устелена заростями сосни гірської (Pinus mugo) і вільхи зеленої (Duschekia viridis), серед яких виділяються декілька дерев горобини звичайної (Sorbus aucuparia), яка зростає тут на крайній висотній межі свого ареалу (поширення).

Влітку береги потоку уквітчані яскраво-ліловими і голубувато-ліловими біогрупами герані альпійської (Geranium alpestre) і ціцербіти альпійської (Cicerbita alpina), золотистими квітами жовтозілля Фукса (Senecio fucsii). На вологих брилах виділяються дернини з рясно квітучими групками геліосперми карпатської (Heliosperma carpatica) – ендеміка Карпат.

На відкритих місцях вздовж екскурсійного маршруту видно значні суцільні площі заростей чорниці (Vaccinium myrtillus), серед різнотрав’я виділяється своєю декоративністю квітуюча скорзонера рожева (Scorsonera rosea). Подекуди трапляються біогрупи ялівцю сибірського (Juniperus sibirica).

10800 м. Висота 1530 м н.р.м. Урочище Перемичка. Стежка виводить до високогірної дороги, яка ліворуч веде в сторону г. Петрос, а праворуч – в сторону г. Говерла. В цьому місці знаходиться будинок Карпатського біосферного заповідника, який використовується як наукова, природоохоронна і екологоосвітня база. 

11200 м. Висота 1600 м н.р.м. Верхня межа лісу. Звідси відкривається велична картина субальпійського і альпійського високогір’я. Внизу видніються обширні території приполонинних смерекових лісів. Дерева тут мають дуже розгалужену кореневу систему, потовщені, сидячі і часто покручені стовбури з товстими гілками, які опускаються майже до землі. На висотах 1400-1500 м 100-річні дерева смереки мають всього 12-15 м висоти, а поблизу верхньої межі лісу ще менше –  4-5 м.  Це  межа карпатської високогірної тайги і високогірної тундри. Тут чітко видно, що вона проходить досить широкою хвилястою смугою, де лісова рослинність поступово переходить в безлісі рослинні угруповання з висотою дерев максимум 3-4 м та зімкнутістю крон не більше 0,1-0,2. На окремих ділянках верхня межа лісу поступово змінюється суцільними заростями сосни гірської і вільхи зеленої.

На місцях, де силильні вітри дують переважно в  одному напрямку, зустрічаються дерева з прапоровидною (крона тільки з одного боку стовбура) формою крони. На ділянках, де часто сходять снігові лавини, можна побачити напівсланкі (такі, що наполовину стеляться по землі) деревцята смереки.

На передньому плані видніються величезні масиви суцільних заростей сосни гірської, серед яких знаходять надійний притулок тетеруки (Lyrurus tetrix). На галявинах серед сосняків можна зустріти рідкісні угруповання тирлича жовтого і крапчастого (Gentiana lutea, G. punctata).

В червні на луках субальпійського поясу серед осок (Carex), ситників (Juncus) куртинами (групами) зростає рододендрон східнокарпатський (Rhododendron kotcsy), який занесений до Червоної книги України. Коли побачиш масове і рясне цвітіння рододендрона, просто не віриться, що в  суворих умовах високогір'я може вирувати така чаруюча краса і ніжність. Недаремно про цю рослину ходять легенди і складено пісні. В народі рододендрон називають "Червоною рутою".

Особливе відчуття отримуєш також від зустрічі з червонокнижними видами – тирличем безстебельним (Gentiana acaulis) та дзвониками Кладна (Campanula kladny). Скрізь на схилах субальпіки поширена чорниця (Vaccinium myrtillus), лохина (Vaccinium uliginosum), брусниця (Vaccinium vіtis idaea). На низинних заболочених місцях неначе білий килим утворює квітуча пухівка піхвова (Eryophorum vaginatum).

Повсюди кам'яні брили уквітчані різнобарвними накипними лишайниками і мохами. Підніжжя і схили Говерли нагадують тундрові пейзажі.

Обабіч стежки, що в'ється по крутому схилу на вершину Говерли, часто зустрічаються дзвоники альпійські (Campanula alpina), сольданела альпійська (Soldanella alpina), нечуйвітер оранжевий (Hyeracium aurantiacum).

Закінчення маршруту.  13500 м. Вершина гори Говерла, 2061 м.н.р.м. Ви підкорили найвищу вершину Українських Карпат – гору Говерлу. Тут проходить межа між Закарпатською та Івано-Франківською областями. Понад 70% площі схилів Говерли знаходиться на території Закарпаття. Починаючи з вершини Говерли і вздовж Чорногірського хребта до г. Бребенескул (2020 м) Карпатський біосферний заповідник безпосередньо межує з Карпатським національним природним парком.

З вершини гори в ясну погоду відкривається мальовнича панорама Карпатського високогір'я. На західному обрії видніються Марамороські гори або Гуцульські Альпи, на північному заході виступає гряда Свидовецьких гір, а на північному сході тягнеться пасмо Горган. Звідси видно всі 6 вершин, що мають висоту понад 2000 м н. р. м. Українських Карпат.

На полонині Пожижевська видніється високогірна сніголавинна станція і біостаціонар Інституту екології Карпат НАН України. Поряд знаходиться гірськолижна спортивна база "Заросляк".

Оточуючі пейзажі залишають незабутні враження від побаченої краси природи, від безпосереднього спілкування з нею. Хочеться вірити, що вас залишиться назавжди добра згадка про заповідні масиви і глибоке переконання, що заповідник – це храм вічної Істини, Добра і Краси.