Від перших резерватів у Карпатах до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

 Виповнюється сто років від часу створення урядом Австро-Угорщини перших резерватів у Східних Карпатах, 40 років від прийняття Радою Міністрів України Постанови про організацію Карпатського державного заповідника та 15 років від затвердження Указом Президента України Карпатського біосферного заповідника.

З нагоди цих подій 11-13 листопада у Рахові пройде Міжнародна науково-практична конференція "Розвиток заповідної справи в Україні і формування Пан'європейської екологічної мережі".

Виступаючи правонаступником перших природоохоронних резерватів та родоначальником Карпатського та Ужанського національних природних парків, Карпатський біосферний заповідник є одним з найважливіших форпостів природоохоронної справи в Україні, відіграє виняткову роль у збереженні природних та культурних цінностей Карпатського регіону. В його межах охороняються найбільші у Європі ділянки букових пралісів, які в 2007 році у складі українсько-словацької номінації включені до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Причому, і праліси Стужиці і макросхилів Піп Івана Марамороського – перших резерватів у Карпатах, зайняли своє гідне місце серед об’єктів світової спадщини, чим підтверджується далекоглядність ініціаторів їх створення ще на початку 20 століття.

В складі Карпатського біосферного заповідника знаходяться також Говерла, Долина нарцисів, Центр Європи та інші унікальні об’єкти. Займаючи у межах Виноградівського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області площу 53,6 тис. га, він репрезентує все біогеографічне різноманіття від передгір’я до субальпійської та альпійської зон Українських Карпат. В його межах охороняються 1349 видів вищих судинних рослин, 66 видів ссавців, 193 види птахів та багато інших живих організмів. Великими життєздатними популяціями тут характеризуються бурий карпатський ведмідь, рись, дикий кіт, беркут та інші рідкісні види. Зустрічається, до прикладу, і понад 80 відсотків видів червонокнижних судинних рослин, що поширені в Українських Карпатах та всі види цих рослин, що охороняються в цьому регіоні Бернською конвенцією та включені до Європейського червоного списку, значна частина асоціацій із Зеленої книги України тощо.

Відповідно до концепції біосферних резерватів ЮНЕСКО, функціональне зонування його території (заповідна зона – 31%, буферна зона – 28%, зона антропогенних ландшафтів – 35% та зона регульованого заповідного режиму – 6%), дозволяє найбільш повно поєднати інтереси охорони природи та збереження традиційного господарювання. І це дуже важливо, адже в зоні діяльності біосферного заповідника розташовано 20 населених пунктів, де проживає близько 100 тис. чоловік, які в тій чи іншій мірі потребують використання природних ресурсів. Тому, багаторічна співпраця територіальних громад та адміністрації біосферного заповідника спрямована на пошук шляхів гармонізації стосунків у збережені біорізноманіття та забезпечення інтересів місцевого населення. Робиться чимало, щоб вимоги Севільської стратегії ЮНЕСКО до біосферних резерватів, як до модельних територій сталого розвитку, стали у нашому краї реальністю.

З огляду на це, біосферний заповідник, як наукова установа, приділяє чималу увагу розробці рекомендацій, щодо практичного впровадження в Карпатському регіоні ідей сталого розвитку. Для цього, зокрема, організовано серію міжнародних науково-практичних конференцій («Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку» (1998 р.); «Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні (повені, селі, зсуви)» (1999 р.); «Гори і люди (у контексті сталого розвитку)» (2002 р.); «Природні ліси помірної зони Європи: цінності та використання» (2003 р.); «Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат» (2005 р.); «Проблеми сталого природокористування в Карпатському регіоні (екологія, освіта, бізнес)» (2006 р.); «Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах» (2007 р.) та інші. Дуже важливо, що на одній з цих конференцій до речі, присвяченій 30-річчю Карпатського біосферного заповідника (1998 р.), схвалено пропозиції щодо прийняття Карпатської конвенції, яка в Києві у 2003 році підписана всіма країнами Карпатського регіону, і сьогодні працює як Рамкова конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат. Адміністрація біосферного заповідника стала ініціатором та учасником розробки першої в Україні Концепції сталого розвитку Закарпаття (2002 р.), Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо державної підтримки реалізації Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.», Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про статус гірських населених пунктів в Україні», «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», Указу Президента України «Про впорядкування гори Говерла та встановлення пам’ятного знака на її вершині» тощо.

В цьому контексті чимале значення мають також реалізовані в біосферному заповіднику проекти «Збереження біорізноманніття Карпат» (за підтримки Світового банку (1993-1997 рр.), «Створення передумов для екологічно-зорієнтованого сталого розвитку гірських населених пунктів Рахівського району Закарпатської області» (за підтримки Карпатського фонду та фонду «Відродження», 1997-2000 рр.), вивчення букових пралісів Карпат (за підтримки Швейцарської наукової фундації (SCOPES) та Швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень, 2000-2003 рр.), інвентаризації пралісів Закарпаття (за участі Голландського королівського товариства охорони природи, 2006-2007 рр.), ознакування Закарпатського туристичного шляху та лісівничих досліджень у Чорногірських монокультурах смереки (за участі українсько-швейцарського проекту FORZA, 2006-2008 рр.) та інші. Не мають світового аналогу і результати досліджень лісового факультету із м. Брно (Чехія) на пробних площах закладених чеським професором Алоїсом Златніком на початку 30-років минулого століття у пралісах Стужиці та Піп Івана Марамороського і т.д.

В результаті напруженої праці трудового колективу, Карпатський біосферний заповідник став міжнародно визнаним науковим та екологічним центром. Тут створено потужну природоохоронну, науково-дослідну, еколого-освітню та господарську інфраструктуру. Будучи природною лабораторією і навчальним полігоном для багатьох вітчизняних та зарубіжних наукових установ та навчальних закладів, здобуто чималий науковий результат. Так, випущено 31 том Літопису природи, 7 монографій, 16 томів матеріалів міжнародних науково-практичних конференцій та понад 600 наукових публікацій, підготовлено десятки дисертацій, дипломних та курсових робіт.

Багато зроблено для екологічної освіти та виховання, розвитку екотуризму та зміцнення матеріально-технічної бази. Споруджено та облаштовано Музей екології гір та історії природокористування в Карпатах (м. Рахів). Музей нарцису (м. Хуст), еколого-освітній центр у географічному центрі Європи, мережу інформаційних пунктів та еколого-освітніх маршрутів тощо. З 1994 року видається Всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал «Зелені Карпати». Випускається також регіональна екологічна газета «Вісник Карпатського біосферного заповідника», працює власна відео студія, публікується велика кількість статей у центральних та місцевих засобах масової інформації, готуються спеціальні передачі на радіо і телебаченні тощо.

Для потреб працівників біосферного заповідника здано в експлуатацію 15-ти квартирний житловий будинок, споруджено наукові та побутові корпуси, обладнано контори, лабораторії, робочі місця забезпечено необхідним офісним обладнанням. Організовано роботу дев’яти природоохоронних, науково-дослідних відділень, п’яти лабораторій, сейсмологічної станції, гербарію, бібліотеки, готелю, демонстраційних форелевого господарства та пасіки, автотранспортної, ремонтно-будівельної дільниці і інших підрозділів.

Для забезпечення охорони та виконання природоохоронних заходів збудовано та утримується 144,1 км доріг, 354,9 км гірських стежок, 170,9 км протипожежних розривів і т.д.

В біосферному заповіднику створено біля 300 робочих місць. Щорічно надається на сотні тисяч гривень різноманітних платних послуг. Тому не випадково, за досягнення у природоохоронній справі Карпатський біосферний заповідник єдиний в Україні тричі нагороджений Радою Європи Європейським дипломом (1997; 2002; 2007 рр.), багато його працівників відзначені почесними грамотами центральних та місцевих органів влади, мають державні нагороди.

Окремо хочеться підкреслити, що історія становлення біосферного заповідника була непростою. Через недосконалість законодавства його адміністрації та іншим організаторам доводилось долати непорозуміння, а часом і опір окремих чиновників та частини дезінформованого і обманутого місцевого населення. Тому у цій ситуації важливу роль відігравали наукові авторитети академіків І.Г. Підоплічка, К.М. Ситника та М.А. Голубця, професорів В.І. Комендара та С.М. Стойка. Неоціненними були розуміння та допомога окремих ентузіастів-подвижників із органів державної влади та господарських структур. Ми з великою вдячністю хочемо назвати імена управлінців та господарських керівників, які відіграли значну роль у розвитку Карпатського біосферного заповідника, особливо в останні двадцять років, коли його площа зросла майже у тричі, і коли він здобув чи не найбільших успіхів у своїй діяльності. Це в першу чергу М.П. Стеценко та В.П. Давидок із Мінприроди України, Г.Й. Бандровський та С.І. Устич із керівників Закарпатської області, М.О. Даскалюк, В.С. Мондич, М.М. Беркела, В.П. Закурений та В.В. Пукман із керівництва Рахівського та Хустського районів, І.П. Негря, І.І. Печер, А.О. Поляновський, Ю.М. Павлей із природоохоронних та лісогосподарських органів Закарпаття, О.Г. Діккер, В.Ф. Ковтун та В.М. Приступа – директори Вел. Бичківського та Рахівського лісогосподарських підприємств та інші.

Чимала заслуга у становленні Карпатського біосферного заповідника належить Костилівській (Семенюк М.М., Сметанюк О.В.), Квасівській (Дімич В.Ю.), Лугівській (Сас В.М., Бочкор М.В.), Богданській (Грапенюк П.М.) сільським, Ясінській селищній (Поляк Д.Ю.), Рахівській міській (Желізняк І.С., Думин Я.В.) та іншим місцевим радам.

В цілому, узагальнюючи деякі підсумки проведеної роботи, можна сказати, що перші резервати у Карпатах та Карпатський біосферний заповідник відіграють, по-перше, важливу екостабілізуючу роль, зокрема у паводково небезпечному верхів’ї басейну Тиси, служать ядровими зонами Карпатської екологічної мережі, оберігають унікальне біорізноманіття, надають значні екосистемні послуги, зокрема постачають чисте повітря та прісну воду, для населення значної частини Європи, виступають важливим акумуляторами вуглекислого та інших газів, що викликають глобальне потепління на Землі. По-друге, забезпечують збереження найбільших у Європі природних цінностей – букових пралісів Карпат, які включені до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. По-третє, стали основою для проведення довгострокового екологічного моніторингу за ходом природних процесів та антропогенних змін у Карпатському регіоні. По-четверте, заклали основу гармонійних стосунків людини і природи у Карпатах, сприяють збереженню унікального традиційного гірського господарювання. По-п’яте, задіяли інструменти транскордонної наукової, навчально-освітньої та природоохоронної співпраці, стали базою для реалізації демонстраційних проектів із сталого розвитку та проведення багатьох міжнародних науково-практичних конференцій.

І на кінець, Карпатський біосферний заповідник став генератором інноваційних ідей та проектів, що лягли в основу цілого ряду законодавчих та нормативно-правових документів у галузі збереження та сталого розвитку Карпат.

Федір Гамор,

директор Карпатського біосферного заповідника,

доктор біологічних наук, професор, 

заслужений природоохоронець України